Лоліта. Володимир Набоков

«Лоліта. Исповедь світлошкірого вдівця »: такою була подвійне назва, під яким автор цієї замітки отримав дивний текст, очолюваний нею. Сам «Гумберт Гумберт» помер у в'язниці, від закупорки серцевої аорти, 16-го листопада 1952 року, за кілька днів до початку судового розгляду своєї справи. Його захисник, мій родич і добрий друг Клеренс Кларк (в даний час адвокат, приписаний до Колумбійського Окружному Суду), попросив мене вiдредагувати манускрипт, посилаючись на заповiт свого клієнта, один з пунктiв якого уповноважував мого шановного кузена вжити на свiй розсуд усiх заходiв, що стосуються підготовки «Лоліти» до друку. На рішення пана Кларка, можливо, вплинув той факт, що обраний ним редактор якраз тільки що удостоївся премії імені Полінга за скромну працю ( «Чи можна співчувати почуттям?»), В якому залучено до обговорення деякi патологічні стани та збочення. Моє завдання виявилося простіше, ніж ми вдвох припускали. Якщо не брати виправлення явних помилок та ретельного вилучення деяких цупких деталей, які, незважаючи на старання самого «Г. Г. », ще збереглись в текстi, як то деякi вiхи та пам'ятки (вказiвки на мiсця та людей, яких пристойність вимагала мовчазно обминути, а людянiсть - пощадити), можна вважати, що ці чудові записки представлені в недоторканності. Химерний псевдонім їх автора - його власний вигад; і само собою зрозуміло, що ця маска - через яку нiбито горять два гіпнотичних ока - мала залишитись на мiсцi згiдно бажанням її носія. Між тим як "Гейз" всього лише римується зі справжньою прізвищем героїні, її перше iм'я надто тісно вплітається в найсокровеннішу тканину книги, щоб його можна було замінити; втім (як читач сам переконається), в цьому і немає фактичної потреби. Допитливі можуть знайти свiдчення про вбивство, скоєне «Г. Г. », в газетах за вересень-жовтень 1952р .; його причини і мета були б i досi таємницею, якби цi мемуари не були в свiтле коло моєї настільної лампи. У військовий час актуальність товару уточнюйте за номером телефону.