Вибрані праці. 5 томів. Б.В.Асафьев

Асафьєв Борис Володимирович - композитор, один з основоположників радянського музикознавства, педагог. З 1914 р постійно виступав у пресі як музичний критик (псевдонім - Ігор Глєбов). Професор Ленінградської консерваторії (1925), академік АН СРСР (1943). На 1-му Всесоюзному з'їзді радянських композиторів (1948) був обраний головою Спілки композиторів СРСР. Борис Асафьєв народився в сім'ї службовця. Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1908) і Петербурзьку консерваторію по класу творів у А. К. Лядова (1910). Працював концертмейстером балету в Маріїнському театрі. Після Жовтневої революції був музичним консультантом Театру опери і балету ім. Кірова і Ленінградського Малого оперного театру, взяв участь в організації Ленінградської філармонії; в 1919-30 рр. працював в Інституті історії мистецтв у Ленінграді. У 1943 переїхав до Москви, керував науково-дослідним кабінетом при Московській консерваторії і сектором музики Інституту історії мистецтв АН СРСР. Композиторська творчість Бориса Асафьева включає 28 балетів, 11 опер, музику до драматичних спектаклів, 4 симфонії, велика кількість романсів і камерно-інструментальних творів. Постійне місце в репертуарі музичного театру зайняли його балети «Полум'я Парижа» (1932), «Бахчисарайський фонтан» (1934), «Кавказький полонений» (1938). Талановитий популяризатор, автор ряду статей з питань музичного побуту, естетичного виховання трудящих. Розроблена ним теорія інтонації, як виразно-смислової основи музики, має велике значення для вирішення корінного питання реалістичної естетики - про ставлення музики до дійсності. Музично-наукова діяльність Асафьева відрізняється винятковою широтою інтересів, охоплюючи різні галузі теорії та історії музики. Визначну цінність представляють його роботи про російську класичну музику, особливо про М. І. Глінці, П. І. Чайковського, М. П. Мусоргського. Багато уваги приділяв питанням сучасності. Його статті про творчість С. С. Прокоф'єва, Н. Я. Мясковського, Д. Д. Шостаковича, А. І. Хачатуряна, В. Я. Шебаліна, про найвизначніших зарубіжних композиторів 20 ст. належать до кращих зразків радянської музичної критики. Будучи гідним продовжувачем найвизначніших представників російської музичної критики, А. визначив своєю діяльністю новий етап у розвитку музичної науки. Його ідеї плідно розробляються в працях сучасних радянських, а також багатьох зарубіжних музикознавців. У військовий час актуальність товару уточнюйте за номером телефону.