Деніс Джед. Пригоди довготелесого Джона

Денніс Джуд (р. 1938 г.) - вельми плідний письменник. Каталоги новітніх надходжень Бібліотеки Конгресу США в 70-і роки реєстрували щорічно одну-дві його книги, переважно популярні нариси на історико-літературні теми. Місце дії його книг - Британська імперія і США. Час дії - від середньовіччя до початку XX століття. Повість «Пригоди Довготелесого Джона Сільвера» (буквальний переклад назви) написана людиною, безсумнівно прекрасно знають реалії епохи, які знаються на побутових тонкощах, а з життям і діяльністю «берегового братства» знайомим не тільки по класичній праці Ексквемелін. Поза всяким сумнівом, повість написана в піку «Пригод Бена Ганна» - досить порівняти образи Джона Сільвера в «описі» в'язня острова Кідда, де одноногий пірат показаний породженням пекла, людиною без честі і совісті, і у Джуда, чий Сільвер мимоволі викликає якщо не симпатію читача, то співчуття і розуміння. На думку перекладача, джудовскій Сільвер набагато ближче до образу, створеному пером Стівенсона. Всебічна ерудиція Д.Джуда дозволяє йому залучати в сюжет найнесподіваніші моменти, що обертається новими, вельми екстравагантними ситуаціями, не тільки привертають увагу читача, а й просвіщати його. Так, з глави «Адміралтейський суд» ми бачимо, що старі, ледь не часів Едуарда Сповідника закони про церковний суд, закони, забуті всіма, допомагають відомих злочинців уникнути шибениці, а заодно розповіді розвиватися без банальних втеч або амністій. Майстер сюжету, Джуд в оповіданні часто збивається на сухий академічний тон лектора товариства «Знання», що різко дисгармонує з самою темою повісті. Перекладач доклав усіх скромні зусилля, щоб в російській тексті цього не було. Еталоном для нього служив текст «Острова скарбів» в канонічному перекладі Н.К.Чуковского, лексики і стилістики якого він в міру своїх здібностей намагався дотримуватися. Назва, дане книзі в російській перекладі, на думку перекладача, набагато більше відповідає стилізації під текст XVIII століття, якою і є повість Джуда. Чи варто говорити про те, що буквальний переклад назви по-російськи просто не звучить. Однією з вольностей перекладу є долучений до імені царюючого монарха благі побажання «хай береже його Господь», без чого в ті часи не могли подумати б говорити про Його Величності не тільки вірнопідданий, а й останній розбійник, бродяга, шибеник. З персонажів книги (англійців, зрозуміло) без цієї приставки міг би обійтися хіба тільки вільнодумець і республіканець Майкл Сільвер, батько Джона. З частим вживанням цієї приставки особливу злу іронію отримує застосування її Сильвером до імені Флінта, особливо якщо врахувати їх взаємну неприязнь. Перекладач постарався виключити постійне іменування командного складу піратського корабля як «лордів» або «панів» (як в перекладі «Бена Ганна»). У російській мові цей термін набуває сенсу, немислимий в досить демократичному суспільстві «джентльменів удачі». Тим не менш, незважаючи на вольності і неминучі недоліки перекладу, хочеться сподіватися, що «Довгий Джон» припаде до душі нашому читачеві, що не розпещеному кількістю морської авантюрної прози. У військовий час актуальність товару уточнюйте за номером телефону.