Ночувала хмаринка золота. Анатолій Приставкін. 1988 рік

Коли замислюєшся про те, як виживали діти у воєнний час, стає дуже важко. А якщо ще знаєш, що ці діти були сиротами і жили в дитбудинку, то серце стискається від болю і жалю. Про таких дітей розповідає повість «Ночувала хмаринка золота», що є найвідомішим твором Анатолія Приставкина. Події роману відбуваються в 1944 році, якраз після того, як чеченці і інгуші були депортовані. Хлопчики-близнюки Коля і Саша живуть в дитячому будинку і не з чуток знають, як це, коли тобі довгий час нічого їсти. Вони розуміють, що, за великим рахунком, нікому в цьому світі не потрібні і надані самі собі. Але все ж вони вірять, що можна жити, а не просто виживати, що є дружба, доброта і відданість. Проте всі їхні думки займає ідея, як дістати собі їжі. В їх парі Сашка більш ініціативний, а Колька завжди підтримує його задуми. Після однієї невдалої операції по видобутку їжі хлопці вирішують відправитися на Кавказ разом з іншими сиротами. Може бути, там буде простіше дістати їжу і знайти друзів. І дійсно, там хлопці зустрічають людей, які непогано до них відносяться. Правда, не все складається вдало. Адже вони спочатку не знали, навіщо їх везуть на Кавказ, і чому ці землі пустують ... Книга здатна викликати найрізноманітніші емоції: жалість, злість, обурення, відчуття несправедливості і безвиході. Але все ж діти-сироти показують, що в світі, незважаючи на всю жорстокість, є добро. І одним може стати людина іншої національності. Адже це зовсім неважливо: російська ти чи чеченський хлопчик. Шкода тільки, що дорослим цього не зрозуміти. У військовий час актуальність товару уточнюйте за номером телефону.