В степу безкраїм за Уралом. Зінаїда Тулуб. Київ 1970

"На весняному сонці опівдні підтає сніг, і коли вітер шалено мчить понад степом, — не рине він разом із вітром поземним потоком, а мирно лежить на землі блискучим вологим зибом. Тоді схожий степ на безкрає замерзле море і в сонячний день сяє і міниться віддзеркаленим світлом, наче й сам випромінює це брильянтове сяйво. На пагорбах і вздовж вибоїв — великі чорні плями таловин. Вони парують прозорою перлистою парою, і такі ж легкі й прозорі хмаринки тануть у сліпучому ясно-блакитному небі. Джантемир-бай розкинув свій аул в неглибокій улоговині в кількох верстах від Орська2. Добра була ця зимівля, не вперше повертав сюди Джантемир. Уздовж річки Ор тягся густий очерет. Отари паслися поруч, на сирті, де послужливий вітер здував зайвий сніг, так що вівці й коні самі здобували собі взимку з-під снігу корм, а в хуртовину ховалися від негоди в улоговині, де, крім юрт, стояв будинок Джантемир-бая і кілька повіток для різного майна."